Люди, які працюють
зі смертю

12 особистих досвідів

Війна відбирає життя за життям. Кожну смерть треба зафіксувати, про кожну загиблу людину сповістити, кожного і кожну поховати. Цей спецпроєкт – про людей, для яких усе це щоденна робота. Тих, хто працює зі смертю. Ми записали їхні свідчення та запросили ілюстраторів створити малюнки до цих історій.

Хтось із наших героїв уже давно працював поряд зі смертю, а хтось кардинально змінив діяльність після 24 лютого 2022 року. Далі – їхні монологи, сповнені болю, жаху, смутку, подекуди гумору та того особливого погляду на життя і смерть, який можуть мати люди, які чи не щодня стикаються із ними обома.

Сергій
Міщенко

водій рефрижератора «Госпітальєрів»

Авторка: Наталія Мазіна
Ілюстраторка: Христина Валько

Сергій привозить полеглих до їхніх родин, на прощання. Із 2018 року це одна з його місій у батальйоні «Госпітальєрів».

Живе чоловік у Дніпрі. Має псевдо Шнайдер (з німецької Кравець).

Він забирає загиблих із зони бойових дій чи моргу, іноді сам робить макіяж перед прощанням, дбає про організацію похорону, залишаючись поряд із родинами до останніх митей на кладовищі.

Я заходжу. По груди штабелі тіл. На підлозі – кров, яка ще не замерзла… І щоб добратися до «свого», перекладаю їх із місця на місце, передивляюся номери, поки не знайду. Витягаю, а мішок може бути порваний. Переватажую тіло в інший. Це не є неповагою, це будні у країні, яка воює.

Тетяна
Савчук

криміналістка

Авторка: Ганна Черненко
Ілюстраторка: Маша Вишедська

Тетяна працює криміналісткою у поліції Харківщини. На повномасштабну війну припали чотири з її п’яти років у слідчому управлінні. До розслідування резонансних злочинів у роботі додалися воєнні – кожен страшний і не схожий на те, що було раніше. Тетяна не пам’ятає скільки місць обстрілів, катувань і вбивств, вчинених росіянами, вона обстежила. Каже, такий фактаж для її пам’яті буде непідйомним тягарем. Один лише тиждень роботи в Ізюмі перевернув свідомість: в могильнику у лісі було близько 450 загиблих. Проте вона пам’ятає всі обстріли, де загинули діти.

У морзі були мішки, де просто насипом – останки. І з буквально кожної частини брали змиви і кожен фрагмент досліджували. Максимально було 23 частини тіла, з яких складалася одна людина...

Володимир
Горбіков

рятувальник

Авторка: Анна Черненко
Ілюстраторка: Маша Вишедська

Володимир працює у ДСНС більше 20 років. Він і раніше зіштовхувався у своїй роботі з втратами. Однак після 24 лютого 2022-го року почалися чи не найважчі часи в його роботі. Разом із іншими рятувальниками він діставав з-під руїн будинків у Харкові людей – живих і загиблих. Були перші ракетні та авіаудари по місту. Загиблих, пригадує, дістав удвічі більше, ніж живих. Як людина, чиї місія і покликання – рятувати життя, він щиро не розуміє війну, яка масово його відбирає.

Ми врятували з-під завалів дівчину. Копали триметровий тунель, щоб її дістати. У неї був зламаний таз, внутрішня кровотеча. У лікарні та дівчина померла. Це був найважчий день.

Мар’ян “Дзвін” Берездецький

опізнає полеглих воїнів 

та сповіщає про загиблих рідним

Авторка: Любов Кіпоренко
Ілюстратор: Сашко Даниленко

Мар’ян із 2014 року на війні. До червня 2022-го був на передовій, а опісля його обов’язком, серед іншого, стало впізнання побратимів та сповіщення про втрату близьким. За любов до співу отримав позивний Дзвін, іноді пісня рятує від поганих думок, а ще – особливий гумор, без якого впоратися з життям поряд зі смертю важко.

Пам’ятаю, якось забирав тіло побратима з моргу, і не міг помістити його в машині. Я його і так, і сяк. А потім кажу йому: «Ну та зігни ти вже ті ноги!» Ми тут багато жартуємо. Навіть там, де, здається, зовсім не до сміху.

Світлана
Водолага

співробітниця ДСНС

Авторка: Оля Коротенко
Ілюстраторка: Рената Куртвелієва-Бережна

Світлана за освітою педагогиня. Та з 2004 року працює у Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Після 24 лютого 2022 року вона виїжджала на місця обстрілу Києва та Київської області. Працювала також в Ізюмі після його звільнення. Нерідко під час виїздів їй доводилося самостійно повідомляти людям про те, що їхні найближчі загинули. Це найскладніше для неї в роботі, а ще – документування смерті дітей.

Родичі завжди до останнього мають надію. І це найскладніше – позбавляти їх цієї надії і повертати до реальності.

Микола
Дробина

розносив сповіщення про смерть

Авторка: Катерина Москалюк
Ілюстраторка: Ірина Синейко

Микола Дробина у лавах Збройних Сил України – з березня 2022-го. Його обов’язком довгий час було сповіщати про загибель військових їхнім родинам. Він розносив по будинках сповіщення про смерть. Кожен день такої служби, каже, – найважчий.

Найгірше, коли двері відчиняє маленька дитина. Мама плаче, а малеча ще нічого не розуміє, хоче бавитись. Серце розривається від того, що змушені переживати наші діти. Ніщо не вартує їхніх сліз.

Богдан
Махно

військовий лікар

Авторка: Оля Коротенко
Ілюстраторка: Ярослава Яцуба

Коли почалася повномасштабна війна, Богданові було 22 роки. До того він працював реабілітологом, а опісля вирішив стати військовим лікарем. До повномасштабної війни Богдан не мав досвіду втрати. Із першими смертями в житті зустрівся саме на фронті.

У морзі ми знайшли жетон загиблого, а також маленький фотоальбом. На світлинах – він із дружиною і дитиною… Це був мій перший досвід роботи з загиблим. Тільки-но познайомилися, а через два дні вже збирав його тіло у мішок.

Олексій
Юков

волонтер, який шукає тіла загиблих

Авторка: Наталія Мазіна
Ілюстраторка: Лілія Кирилишена

Олексій понад 20 років шукає тіла загиблих. Спочатку – у Першій та Другій світових війнах. А з 2014-го – у російсько-українській війні: і військових, і цивільних. Він створив свій окремий загін «Плацдарм», який разом з ним налічує п'ятеро людей і працює на волонтерських засадах.

Чи не найважче емоційно було у Краматорську після обстрілів на вокзалі. Двірники мели на звалище пальці, вуха, внутрішні органи. Мене це порвало на шмаття.

Едуард
КаПРов

фотографує війну в унікальній техніці

Авторка: Наталія Куліді
Ілюстраторка: Наталія Назаренко

Едуард – ізраїльський фотограф-документаліст. Знімав Другу російсько-чеченську війну та теракт у школі Беслана. У 2022-му – російсько-українську війну. Створює світлини, використовуючи техніку ХІХ століття, – мокрий колодієвий процес. Під лабораторію чоловік переробив мікроавтобус, в якому і їздив знімати на фронт. Зокрема, фотографував Київщину та Бахмут.

З одного боку, я – фотожурналіст, мені важливо дістати кадр. А з іншого – я людина. Я готовий відмовитись від якоїсь світлини, але не від людської подоби.